Мелінда в червоному жакеті усміхається й дивиться прямо в камеру
Трансформаційний коуч · PCC ICF

Коли ззовні — «все добре». А всередині — не так.

Тут ми разом знайдемо, що саме «не так», і ви повернете собі енергію, сили і радість.

Вас запитують: «Як справи?» І з язика саме злітає: «Все добре». Я вгадала?

Під «все добре»

Це звична відповідь. Але мені завжди цікаво інше. Коли ви кажете «все добре», чи ви самі в це вірите?

Чи, можливо, буває так, що десь всередині щось тихенько не погоджується? Не з усім життям, а з якоюсь однією його частинкою.

І що ви тоді собі кажете? Можливо, що це просто втома. Або лінь. Або що бракує мотивації і треба лише трохи зібратися. Так собі пояснюють дуже багато людей.

А що, якщо це зовсім не втома, не лінь і не брак мотивації? За роки практики я бачу, що під цим «все добре» майже завжди лежить щось одне, цілком конкретне, і саме воно тихо забирає енергію та сили. А коли його знайти, повертаються і енергія, і сили, і ще багато того, чого раніше не вистачало. І тепер вони йдуть уже не на те, щоб триматися, а на те, щоб зростати і створювати нове.

А разом із ними повертається і радість. Енергія і радість — це саме те, з чого складається стан щастя.

І цей стан людина транслює навіть без слів, а відчувають його всі, хто поруч.

Дослідження · 2008

Чи справді щастя однієї людини доходить до інших?

У 2008 році дослідники Ніколас Крістакіс з Гарвардської медичної школи і Джеймс Фаулер з Каліфорнійського університету в Сан-Дієго 20 років спостерігали за 4 739 людьми. І виявилося, що щастя справді передається від людини до людини. Коли щасливим стає друг, який живе неподалік, шанс стати щасливим і собі зростає на 25%, а коли сусід, то на 34%. І навіть друг друга вашого друга, якого ви, можливо, ніколи не бачили, додає майже 6%.

Джерело: Fowler & Christakis, 2008, BMJ

Тобто коли людина стає щасливішою, це відчуває не тільки вона сама, а й близькі їй люди, друзі і навіть ті, кого вона ще не знає.

То з чого ж почати пошук того, що непомітно забирає енергію та сили? Почати можна з однієї розмови, у якій вас уважно почують.

Перша розмова — безкоштовно → 20–30 хвилин онлайн. Я нічого не продаю.

Коучинг — для тих, хто готовий працювати зі своїм станом і брати з нього ресурс. Він не є лікуванням і не підходить у гострих кризових станах.

Або спершу дочитайте, що лежить під тим «все добре» ↓

Як знайти, куди непомітно йдуть енергія та сили?

Знаєте, як буває з холодильником пізно ввечері? Він раптом вимикається, і стає так тихо, що аж у вухах дзвенить. І тільки тоді розумієш, що він гудів увесь час, просто в якийсь момент ми перестали його чути.

Чи не так само буває зі станом, який роками тихо гуде в одній сфері життя?

Можливо, це вечори, коли ви з близькою людиною сидите поруч, а кожен у своєму телефоні. Можливо, це втома, яка не минає навіть у відпустці. А може, це справа, яка колись запалювала, а тепер просто йде за звичкою. Або розмови з дорослою дитиною, які стають ввічливими і щоразу коротшими. Або тиждень, розписаний так щільно, що на тишу всередині себе просто не залишається часу.

А на всі запитання, зверху, лежить одна й та сама відповідь: «Все добре».

Цікаво, що з цього ви впізнали? А може, у вас «гуде» щось зовсім інше?

Дослідження · 2018

А чи може одне маленьке слово щось про нас розповісти?

У 2018 році дослідники Університету Редінга у Великій Британії Мохаммед Аль-Мосаїві і Том Джонстон проаналізували тексти понад 6 400 учасників інтернет-форумів. Вони рахували слова, які не залишають жодних винятків: «все», «завжди», «нічого». І на форумах, де люди писали про тривогу і пригнічений стан, таких слів було приблизно на 50% більше, ніж на звичайних. Тобто навіть бадьоре «все чудово» іноді щось прикриває.

Джерело: Al-Mosaiwi & Johnstone, 2018, Clinical Psychological Science

«Хіба я маю право скаржитися?»

Цю думку я чую дуже часто: «Як я можу скаржитися, якщо іншим набагато гірше?» І саме вона найважча, бо не дає навіть права відчувати те, що відчуваєш. Ніби право на те, що болить, є тільки в тих, кому живеться важко.

Але хіба те, що болить, питає дозволу? Самотність, тривога, порожнеча, образа, страх, втома від того, що все тримається лише на вас, — усе це гуде однаково, хоч би там скільки людей було поруч і хоч би як гарно все виглядало ззовні. Просто чим краще ззовні все виглядає, тим більше сорому це визнати.

А куди ж діваються енергія та сили? Спробую здогадатися. Щось мені підказує, що те, що тихо гуде всередині, весь час тягне до себе думки. Навіть коли ви на зустрічі, за вечерею чи у відпустці, якась частина вас залишається там.

Дослідження · 2010

Як часто наші думки не там, де ми самі?

У 2010 році дослідники Гарвардського університету Метью Кіллінгсворт і Деніел Гілберт створили застосунок, який у випадкові моменти дня запитував 2 250 людей, що вони зараз роблять, про що думають і як почуваються. І виявилося, що майже половину часу, 46,9%, люди думали не про те, що робили. І в ці моменти вони почувалися менш щасливими, хоч би чим були зайняті. На щастя впливало не так те, що людина робить, як те, де в цей час її думки.

Джерело: Killingsworth & Gilbert, 2010, Science

Тож поки те, що гуде, не назване, енергія та сили непомітно витікають туди, хоч би чим ви були зайняті.

Як повернути собі енергію та сили, які роками йдуть на те, щоб тримати все в собі?

Річ у тім, що слово «все» у звичному «все добре» не описує життя, а накриває його зверху, так само, як і кришка накриває каструлю.

Ось на плиті стоїть каструля. Під нею горить вогонь, а всередині щось вариться і потихеньку булькає. Її накривають кришкою, і в цьому є свій сенс: так усе краще готується, тепло тримається всередині й нічого не випаровується.

Так само і «все добре» ми кажемо з добрим наміром: щоб не завантажувати близьких, щоб зберегти спокій, щоб просто жити далі. Але хіба кришка може вимкнути вогонь? Під нею все одно щось кипить, тихенько, а можливо, й не тихенько. Якщо притиснути кришку щільно, парі немає куди вийти, і одного разу її підкидає.

А якщо каструлю давно зняли з плити і про неї забули, то те, що в ній було їстівним і мало б додати енергії та сил, тихо собі скисає.

Так буває і з тим, що ми відкладаємо в житті: з давньою мрією, невисловленою образою, відкладеним рішенням…

Цікаво, яку каструлю уявили ви, поки читали це?

Дослідження · 1987

А що буде, якщо просто не думати про те, що болить?

У 1987 році американський дослідник Деніел Вегнер попросив людей п'ять хвилин не думати про білого ведмедя, а щоразу, коли ведмідь усе-таки спливав у думках, дзвонити у дзвоник. Дзвоник дзвонив постійно. А коли згодом людям дозволили про нього думати, ведмідь спливав навіть частіше, ніж у тих, кому нічого не забороняли.

Джерело: Wegner, Schneider, Carter & White, 1987, Journal of Personality and Social Psychology

А ви помічали, скільки енергії та сил витрачаєте на те, щоб тримати свою «кришку»? Це справжня робота, яка триває щодня, навіть коли ми про неї не думаємо. І чи лише енергію та сили вона забирає? Чи, можливо, щось іще?

Дослідження · 2003

А що ще втрачає людина, яка звикла тримати все в собі?

Джеймс Гросс зі Стенфордського університету й Олівер Джон з Каліфорнійського університету в Берклі у 2003 році порівняли людей, які звикли стримувати свої переживання, з тими, хто робить це рідко. І виявилося, що в тих, хто стримує, було менше радості, вони рідше ділилися з іншими і тим, що болить, і тим, що тішить, а близьких стосунків у них було менше, і це помічали навіть їхні друзі.

Джерело: Gross & John, 2003, Journal of Personality and Social Psychology

Як одне чесне слово про себе приносить полегшення?

Колись саме через образ кришки до мене прийшло одне усвідомлення. «Кришка» не тільки тримає пару всередині, вона ще й не пускає туди світло: енергію Бога, а для когось, можливо, Всесвіту, яка живить.

І те, що лежить під «кришкою», роками залишається без цього живлення. Це схоже на лампу, яка цілком справна і навіть увімкнена в розетку, але не світить, бо до неї не доходить струм. Так буває і з людиною: ззовні все на своєму місці, а світла всередині немає.

Це може виглядати як стабільність: нічого ж не змінюється. Але насправді те, що залишається без світла, не стоїть на місці. Воно потроху псується, як те, що давно забули в каструлі, і з часом стає тільки важче. А коли «кришку» відкриваєш, вивільняється ресурс, якого зараз так бракує, щоб жити далі.

А як це було б у житті? Людина замість «все добре» каже собі щось конкретне:

«Мені самотньо».

«Я втомилася не від роботи, а від того, що роблю не своє».

«Я сумую за сином, хоча він живе в сусідньому районі».

Це звучить страшніше, ніж «все добре», правда? Але саме тоді часто стає легше.

Дослідження · 2007

Як таке може бути?

У 2007 році дослідник Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі Метью Ліберман показував людям фотографії облич зі злістю чи страхом і стежив за їхнім мозком у томографі. Коли люди просто дивилися, мигдалеподібне тіло, тобто частина мозку, яка відповідає за тривогу, реагувало сильно. А коли вони підбирали для побаченого слово, «злість» чи «страх», ця реакція помітно слабшала. Тобто назвати те, що відчуваєш, — це вже трохи його заспокоїти.

Джерело: Lieberman et al., 2007, Psychological Science

А яке питання ви ставите собі, коли щось чіпляє всередині? Можливо, першим спадає на думку «Чому?». Чому зі мною? Чому знову? Але це питання тягне в минуле, щоб його пояснити.

А що, якщо спробувати інакше: «Для чого мене це так зачепило? Що цінного я можу з цього взяти для себе?» Цікаво, що ви відчуваєте, коли питання звучить саме так? Моя коучингова практика доводить, що саме тоді з того самого, що вже минуло, людина виносить не пояснення, а досвід, який перетворюється на потужний ресурс. Він стає тією опорою, яку часто шукають.

Дослідження · 2005

А чи справді настільки важливо, яке саме питання поставити?

Професор Ексетерського університету у Великій Британії Едвард Воткінс роками досліджує, як людина знову і знову прокручує в голові «важке». І він помітив, що абстрактне «Чому це зі мною?» тільки посилює переживання, а питання, які повертають людину до конкретного, до того, що саме відбувається і що з цим можна зробити, допомагають знайти вихід.

Джерело: Watkins & Moulds, 2005, Emotion

А як вам таке: і ззовні добре, і всередині — так, як хочеться?

Цю думку найкраще передає давня притча про Адама. Можливо, ви навіть її колись чули.

Притча

Коли Бог відправляв Адама на Землю, той дуже не хотів туди йти і плакав. А Бог сказав йому, що контакт із Землею потрібен, щоб розвиватися, і що там у нього буде абсолютно все для комфорту: саджай, вирощуй, створюй, роби все, що захочеш, бо цей світ увесь для тебе. І додав одне: «Тільки постійно пам'ятай про Мене. А якщо відчуєш, що чогось бракує, просто подумки звернися до Мене, і миттєво все отримаєш».

Але Адам так захопився земними справами, що забув про Бога.

І одного дня йому стало дуже сумно і дуже боляче. Він сів і заплакав, і раптом згадав: «Господи, мені зараз так погано, а Ти не допомагаєш?» А Бог відповів: «Я ж казав тобі: просто пам'ятай про Мене, і ти будеш щасливим і матимеш усе, що захочеш».

Що означає оте «пам'ятай про Мене»? Насправді це про те, щоб прислухатися до своїх відчуттів. Бо саме через відчуття Бог, а для когось, можливо, Всесвіт, розмовляє з людиною і «за руку її веде». Відчуття завжди підказують, як буде найкраще саме для неї. А коли Адам забув про Бога, він перестав чути ці підказки. Логіка взяла гору, і зовнішнє переважило внутрішнє. У нього було все, але стало боляче.

Дослідження · 1997

А чи справді відчуття підказують раніше, ніж розум?

У 1997 році дослідники Університету Айови Антуан Бешара, Антоніо Дамасіо та їхні колеги запропонували людям гру з чотирма колодами карт. Дві колоди були вигідними, а дві ризикованими, але про це нікому не казали. І виявилося, що тіло людей починало тривожно реагувати на ризиковані колоди ще до того, як вони могли пояснити, що з ними не так. А вигідні колоди люди почали обирати раніше, ніж змогли сказати, яка в цьому закономірність. Дослідження вказує на те, що відчуття справді підказують шлях раніше за логіку.

Джерело: Bechara, Damasio, Tranel & Damasio, 1997, Science

А буває, що людина тонко все відчуває, знає, чого хоче, і довго про це мріє, а до дії справа не доходить. Задумане так і залишається в її мріях, і життя ззовні не складається так, як хочеться всередині. А в результаті з'являються розчарування, злість чи інші важкі реакції і стани. Це теж про порушений баланс, тільки з іншого боку.

Дослідження · 2006

А чи досить лише знати, чого хочеш?

У 2006 році британські дослідники Томас Вебб і Паскаль Шіран з Шеффілдського університету звели разом 47 експериментів. І виявилося, що навіть коли намір людини щось змінити помітно зростав, її дії змінювалися значно менше. Це показує, що одного внутрішнього наміру мало: щоб задумане втілилося, потрібно ще увімкнути логіку і перейти до дій.

Джерело: Webb & Sheeran, 2006, Psychological Bulletin

Тому робота з відчуттями — це не копирсання в собі. Це спосіб знову чути той внутрішній голос: спершу відчути, чого насправді хочеться, а потім увімкнути логіку і втілити це в реальному житті.

50 Внутрішнє · духовне
50 Зовнішнє · матеріальне

Ось це і є той баланс, якого так часто шукають: 50 на 50 між духовним і матеріальним, між внутрішнім і зовнішнім. Коли він є, то з'являється цілісність, а разом з нею і енергія, і сили, і стійкість, і ще багато чого важливого для щасливого життя.

Дослідження · 1999

А що буває, коли цілі є, а внутрішнього відгуку на них немає?

У 1999 році американські дослідники Кеннон Шелдон і Ендрю Елліот стежили за тим, як студенти рухаються до своїх цілей. Ті, чиї цілі відгукувалися їм усередині, докладали більше зусиль, частіше досягали задуманого і ставали від цього щасливішими. А коли людина досягала цілей, які не були по-справжньому її, щастя від цього майже не додавалося.

Джерело: Sheldon & Elliot, 1999, Journal of Personality and Social Psychology

Цікаво, чого у вашому житті зараз більше: внутрішнього чи зовнішнього?

Як зміни зсередини відкривають нове бачення свого шляху?

Коучинг часто уявляють як мотивацію, дії чи план: поставити ціль, розписати кроки, трохи підбадьорити, і вперед. Але чи ви помічали, що часто це не працює? Можливо, тому, що все це робить та сама людина, з тим самим поглядом на себе і на світ, з якого все й почалося.

Я трансформаційний коуч. А трансформаційний коучинг — це не про те, як розписати кроки, а про те, що відбувається з людиною всередині.

Ви доросла людина. Скласти план і визначити, що робити далі, ви, найімовірніше, вмієте прекрасно, правда? А чи так само легко зазирнути всередину себе і побачити те, про що ви навіть не здогадуєтеся, але саме воно непомітно керує вашими рішеннями, станами і вчинками? І чи можна самому розгледіти власну «кришку», те, чим ми самі накриваємо свої відчуття, коли дивишся на світ із-під неї?

Дослідження · 1977

А чи справді ми знаємо, що саме впливає на наші рішення?

У 1977 році дослідники Мічиганського університету Річард Нісбетт і Тімоті Вілсон поклали на стіл чотири пари панчіх і попросили людей обрати найбільш якісну пару. Учасники не знали, що всі чотири пари мали абсолютно однакову якість. І найчастіше люди обирали ту пару, що лежала крайньою праворуч. Свій вибір вони пояснювали якістю: тонша, приємніша на дотик. А коли їх прямо запитали, чи могло на їхній вибір вплинути місце, де лежала пара панчіх, то вони щиро заперечили. Дослідження показало, що на рішення вплинуло те, чого людина навіть не помітила, а пояснила вона його зовсім іншим.

Джерело: Nisbett & Wilson, 1977, Psychological Review

Під час нашої роботи людина найчастіше спершу усвідомлює те, що в неї вже є і на що вона може в собі спиратися. Бо як вона може рухатися далі, якщо не знатиме, на що спертися?

Дослідження · 2019

А чи справді важливо починати з того, що в людині вже є?

У 2019 році австралійські дослідники Ніколь Шютте і Джон Малуфф з Університету Нової Англії звели разом результати чотирнадцяти наукових статей. У цих дослідженнях люди спершу визначали свої найсильніші сторони, а потім свідомо спиралися на них у житті. І виявилося, що після цього вони ставали помітно щасливішими і більше задоволеними своїм життям.

Джерело: Schutte & Malouff, 2019, Journal of Happiness Studies

У роботі зі мною приходить і усвідомлення того, чого саме бракує людині, щоб рухатися далі. Не розуміння, бо розуміти можна все життя і нічого не змінити, а саме усвідомлення. І воно народжується не з моєї поради, а зсередини самої людини.

Дослідження · 2013, 2016

А чим усвідомлення відрізняється від звичайного розуміння?

У 2013 році дослідники Мюнхенського університету Аморі Данек, Томас Фрапс та їхні колеги показували людям фокуси і просили розгадати, як вони зроблені. Коли розгадка приходила як раптове «ага!», через два тижні люди пам'ятали її значно краще, ніж ті розгадки, до яких доходили без цього відчуття. А у 2016 році дослідники на чолі з Каролою Сальві з Північно-Західного університету в США з'ясували, що такі раптові осяяння ще й частіше виявляються правильними, ніж рішення, знайдені звичайним розмірковуванням. Тобто усвідомлення, яке приходить зсередини, і точніше, і залишається з людиною надовго.

Джерело: Danek et al., 2013, Frontiers in Psychology; Salvi et al., 2016, Thinking & Reasoning

І крок за кроком людина стає іншою, бо змінюються її стани і глибинні переконання. Ті тихі внутрішні «правила», які колись здавалися правдою, а тепер непомітно керують її життям: «я мушу все тримати на собі», «просити про допомогу — це слабкість», «відпочинок треба заслужити» і таке інше.

Дослідження · 2017

А чи можна змінити те, з чим людина живе роками? Хіба характер не дається раз і назавжди?

У 2017 році американський дослідник Брент Робертс з Іллінойського університету разом із колегами звів разом 207 досліджень, у яких люди проходили різні програми змін. Тривали вони в середньому майже пів року. І виявилося, що риси характеру, які ми звикли вважати незмінними, помітно змінювалися, а найбільше змінювалася емоційна стійкість. І ці зміни зберігалися навіть тоді, коли програма вже закінчилася. Тобто те, що здавалося незмінною частиною людини, насправді може змінитися.

Джерело: Roberts et al., 2017, Psychological Bulletin

А коли людина змінюється всередині, вона стає «новою собою» і вже інакше сприймає світ. І тоді відкривається нове бачення себе, свого шляху, своїх цілей і бажань, своїх дій.

Дослідження · 2005

А чи справді від того, що людина відчуває всередині, залежить те, яким вона бачить світ?

У 2005 році американські дослідниці Барбара Фредріксон і Крістін Бреніган показували 104 студентам короткі фільми. Одні фільми викликали радість чи спокій, інші злість чи тривогу, а ще інші нічого не викликали. Після радісних і спокійних фільмів люди частіше бачили загальну картину, а не дрібні деталі, і записували більше справ, які їм хотілося б зробити. А після злості й тривоги таких справ ставало менше навіть у порівнянні з тими, хто дивився нейтральні фільми. Дослідження показує, що внутрішній стан людини змінює і те, яким вона бачить і сприймає світ, і те, що їй хочеться в ньому робити.

Джерело: Fredrickson & Branigan, 2005, Cognition and Emotion

І тоді вже не треба вигадувати, що робити і чим займатися. Відповідь приходить ніби сама, бо тепер вона йде зсередини, з «нової себе». А цілі, які йдуть зсередини, як показали американські дослідники Кеннон Шелдон і Ендрю Елліот, людина частіше досягає і щиро радіє досягнутому.

Дослідження · 1978

А чи справді саме так змінюються дорослі люди?

У 1978 році американський дослідник Джек Мезіров з Колумбійського університету розмовляв із жінками, які в зрілому віці поверталися до навчання. І помітив, що справжні зміни в них відбувалися не тоді, коли вони засвоювали нові знання, а тоді, коли змінювався сам погляд на себе. Людина переосмислювала те, у що роками вірила і за чим жила, пробувала себе по-новому, набиралася впевненості і вже з нового погляду на себе будувала своє життя. Він назвав це трансформаційним навчанням, і сьогодні це одна з головних теорій про те, як змінюються дорослі.

Джерело: Mezirow, 1978, Teachers College, Columbia University

Саме з цим я і працюю: з емоціями, станами і тими глибинними переконаннями, тихими внутрішніми «правилами», які лежать на несвідомому рівні і партачать людині життя. Бо саме з них і починається трансформація.

Цікаво, як би виглядало ваше життя, якби ви подивилися на нього з «нової себе»?

Як у партнерстві, без порад і повчань, знайти власні відповіді?

Я не даю порад, бо порада завжди трохи повчає, чи не так? А коли людині щось нав'язують, навіть із найкращих намірів, вона часто внутрішньо опирається.

Дослідження · 2004

А як люди реагують на поради, про які не просили?

У 2004 році дослідники Ґевен Фіцсаймонс з Університету Дьюка і Дональд Леманн з Колумбійського університету в чотирьох експериментах давали людям непрохані поради, які розходилися з їхнім першим враженням. І виявилося, що люди не просто не слухали таких порад, а часто навмисно робили навпаки.

Джерело: Fitzsimons & Lehmann, 2004, Marketing Science

Тому я працюю в партнерстві, на рівних, як людина з людиною. Ви говорите своїми словами, а я ставлю питання і допомагаю почути у ваших же словах те, що давно непомітно забирає енергію та сили, і знайти те, на що в собі можна спиратися. Відповіді ви знаходите всередині себе, і так вони стають вашим власним усвідомленням про себе.

Дослідження · 2011

А що дає людині саме усвідомлення себе, а не просто роздуми про себе?

У 2011 році американські дослідники Рік Гаррінгтон і Дональд Лоффредо з Х'юстонського університету у Вікторії порівняли дві речі: як багато людина думає і розмірковує про себе і наскільки ясно вона себе усвідомлює. І виявилося, що задоволення життям, прийняття себе, відчуття сенсу і теплі стосунки з іншими пов'язані саме з ясним усвідомленням себе. А самі по собі роздуми про себе такого зв'язку майже не мали.

Джерело: Harrington & Loffredo, 2011, The Journal of Psychology

А коли людина усвідомлює і те, що забирає її енергію та сили, і те, на що вона може в собі спиратися, вона вже може змінювати своє життя зсередини. Крок за кроком ми разом знаходимо баланс між вашим внутрішнім і зовнішнім, між духовним і матеріальним. Саме так ваше життя стає цілісним.

Дослідження · 2014

А чи працює коучинг взагалі?

У 2014 році нідерландські дослідники Тім Тебоом, Б'янка Бірсма й Аннеліс ван Віанен звели разом результати досліджень коучингу. Він помітно покращував самопочуття людей, їхнє вміння справлятися з труднощами і ставлення до роботи, а найсильніше впливав на здатність людини самій рухатися до своєї мети.

Джерело: Theeboom, Beersma & van Vianen, 2014, The Journal of Positive Psychology

Хто я

Як понад 25 років моїх досліджень емоцій і станів працюють на ваші зміни?

Трансформаційний коучPCC ICFНЛП МайстерМенторКандидатка педагогічних наукДоцент25+ років досліджень
Диплом кандидата наук

Понад 25 років я досліджую емоції, стани і те, як людина змінюється. Я трансформаційний коуч PCC ICF, Майстер НЛП, кандидатка педагогічних наук, доцент.

2007
Захист дисертації · НПУ імені М. П. Драгоманова, Київ
8 років
Завідувачка кафедри образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва · ЧНУ імені Богдана Хмельницького
Книжка
«Сам собі чарівник»

Дисертацію я захистила у 2007 році в Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова в Києві перед спеціалізованою вченою радою. Науковий ступінь затвердила Вища атестаційна комісія України, а дисертацію внесено до державного реєстру. Вона про те, як у студентів формуються творчі здібності. Але вже тоді я працювала не над тим, як краще навчити малювати чи які завдання виконувати, щоб стати професійним художником. Я створювала методику, яка працює на глибинних рівнях особистості. Бо була переконана, що внутрішні зміни людини неодмінно позначаються і на тому, як вона опановує свою справу.

Творче мислення вмикається в людині тоді, коли змінюються її глибинні переконання.

І вже тоді я дійшла висновку, який досі лежить в основі моєї роботи: творче мислення вмикається в людині тоді, коли змінюються її глибинні переконання (упередження). Тому в методиці була окрема частина про те, як свідомо обертати важкі переживання на ресурс і таким чином впливати на свій внутрішній стан — змінювати його.

Методика пройшла експериментальну перевірку на базі декількох вищих навчальних закладів. І в експериментальних групах студентів з достатнім і високим рівнем творчих здібностей стало помітно більше, ніж у контрольних. Тобто внутрішні зміни справді вплинули на фахову підготовку. Таким чином, це стало підтвердженням головного: коли змінюються глибинні переконання і людина навчається впливати на свій стан, у неї відкриваються нові можливості. Вона починає бачити ситуацію інакше, знаходити рішення, яких раніше не помічала, і створювати нове. І це стосується не лише художників, а кожної людини, хоч би чим вона займалася.

Тож для мене робота з внутрішніми трансформаціями — не випадкове відкриття останніх років. Я свідомо вибудовувала її ще в науці.

Тоді це ще не мало назви «коучинг», але я вже працювала в цьому ключі. У додатках до дисертації є питання для самоаналізу, які допомагали людині зазирнути всередину себе і почути власні відповіді, щось на зразок таких:

«Що я можу зробити для того, щоб кожна деталь мені сподобалась?»

«Чи вдалося мені керувати своїми внутрішніми почуттями та емоціями?»

і так далі

На експерименті я не зупинилася. Сьогодні я практикую цю методику в коучингу і вдосконалюю її з кожним клієнтом, бо до кожної людини потрібен свій, індивідуальний підхід.

Вісім років я завідувала кафедрою образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва в Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького. А ще маю ряд наукових публікацій, серед яких і книжка «Сам собі чарівник».

Як після двадцяти років «все добре» стало добре по-справжньому?

Розкажу одну історію. Вона збірна, з кількох дуже схожих, бо я чітко дотримуюсь конфіденційності. Назву героя Тарасом.

Він юрист, у нього гарний дім, дорослі діти і повага колег. На запитання «як ти?» він роками відповідав: «Все добре». І щиро в це вірив.

Але що ж насправді ховалося за його «все добре»? Тихе розчарування, яке з роками переросло в пригніченість. Ніби все, до чого він ішов роками, вже є, а радості від цього немає. Енергія та сили закінчувалися вже до обіду, а вечорами не хотілося нічого. І щоразу він казав собі: «Та це ж вік. Та це ж робота. Та немає коли».

Він довго не міг вимовити навіть подумки одне коротке речення: «Я розчарований». А коли нарешті сказав його вголос, спершу собі, то одразу відчув полегшення, бо тепер із цим розчаруванням можна було працювати і усвідомити, що за ним стоїть.

Але це полегшення стало лише початком. Далі в нашій роботі Тарас крок за кроком усвідомлював, що стоїть за його розчаруванням і на що він може в собі спиратися. І поступово ставав іншим: повернулися енергія та сили, яких не було роками, а на себе і на своє життя він почав дивитися зовсім по-новому.

«Двадцять років казав "Все добре", а по-справжньому добре стало тільки тепер».

— Тарас, пізніше, жартома
Відгуки

Що змінилося в тих, хто вже прийшов на розмову?

Без правок Це скриншоти з месенджерів, і я нічого в них не правила.
Перша розмова

Як за пів години побачити, що саме забирає вашу енергію та сили, і з чого почати?

Безкоштовно20–30 хвилинОнлайн

Якщо ви зараз відчули, що в якійсь сфері вашого життя щось непомітно забирає енергію та сили, не поспішайте одразу все розбирати і змінювати. Для початку достатньо почути, що це і де саме.

А що, якщо розглядати це не наодинці, а разом із людиною, яка вміє уважно слухати? Як вам ідея почати з однієї розмови?

Перша розмова зі мною — безкоштовна. 20–30 хвилин.

Я на ній нічого не продаю: ціну ви бачите ще до того, як ми зустрінемось.

За ці пів години ви зрозумієте, як працює коучинг і чим він може бути корисним саме вам. Ми побачимо, над чим вам насправді важливо працювати: найчастіше це саме та одна сфера, де непомітно витікають енергія та сили, і та конкретна річ, яку там дуже не хочеться побачити. Що ви хочете отримати? Ким хочете стати? І, звісно, чи підходимо ми один одному для спільної роботи?

А якщо наприкінці розмови відчуєте, що це не ваше, то так іноді буває. Пояснювати причини не потрібно. І ці пів години у будь-якому разі стануть для вас цінними: ви підете з розмови, вже знаючи, що для вас насправді важливо.

Скільки часу потрібно, щоб зміни залишилися з вами надовго?

Буває, що вже після однієї розмови людина відчуває полегшення і натхнення. Але скільки воно протримається? З моєї практики — у кращому випадку до кінця дня. Бо полегшення — це ще не трансформація. А щоб людина стала іншою, потрібен час, за який нове встигає вкоренитися.

Дослідження · 2010

А скільки часу потрібно, щоб нове стало звичним?

У 2010 році дослідниця Університетського коледжу Лондона Філіппа Леллі з колегами попросила 96 людей щодня виконувати одну просту нову дію, наприклад, з'їдати фрукт за обідом чи пробігтися перед вечерею, і стежила, коли вона стане автоматичною. У середньому на це пішло 66 днів, а в декого — значно більше.

Джерело: Lally, van Jaarsveld, Potts & Wardle, 2010, European Journal of Social Psychology

І якщо навіть така проста дія вкорінюється так довго, то глибинні зміни всередині людини потребують ще більше часу. Американський дослідник Брент Робертс з колегами звів разом 207 досліджень про те, як змінюються люди. І програми, після яких люди помітно змінювалися, тривали в середньому майже пів року.

Якщо працюємо разом

Тому, якщо ми вирішимо працювати разом, ми почнемо з 10 сесій. Це той час, за який нове встигає вкоренитися, а не залишитися одним яскравим вечором. 10 сесій — €1000.

Записатися на першу розмову → Запис іде через вхід у кабінет, так розклад захищений від ботів.

Хочеться спершу переконатися, що це ваше?

Нові відео на YouTube
102030
числа кожного місяця

На моєму YouTube нові відео виходять 10, 20 і 30 числа кожного місяця. Там я говорю про різні сторони життя: про емоції і стани, гроші і стосунки, радість і відповідальність. І про те, що непомітно керує всім цим зсередини.

Я розповідаю живі історії, і з мого власного життя теж, у яких легко впізнати себе. Ставлю питання, які допомагають подивитися на знайоме по-новому. А в нових відео спираюся ще й на наукові дослідження. Можливо, вже після кількох відео ви відчуєте, чи відгукується вам мій підхід, а може, до вас прийде й перше власне усвідомлення.

Якщо відгукнеться, мені буде дуже приємно бачити вас серед підписників каналу і читати ваші думки в коментарях. Я читаю коментарі і відповідаю на них.

Безкоштовний відеокурс «Архітектор реальності» 7 модулів · 98 відео
Курс →